Чого очікують від подвійної системи пенітенціарних інспекцій?
Анотація статті. Повний варіант можна прочитати тут.
Відповідно до пункту 9 Розділу XV Конституції України, прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах і застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи, лише до набрання чинності законами про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій (ПСРПІ). Тому законопроєкт №16028 від 4 вересня 2026 року, який розглядає Верховна Рада, є потрібним і очікуваним.
Водночас Проєкт не відповідає на ключове питання: якою за своєю суттю має бути нова система інспекцій. З Конституції випливає, що ПСРПІ повинна замінити прокуратуру в цій діяльності, адже основне завдання прокуратури — підтримання державного обвинувачення. Отже, закон має чітко визначити зміст нагляду, який, згідно з національною правовою доктриною, є формою діяльності державних органів із забезпечення законності та захисту прав громадян без безпосереднього втручання в діяльність піднаглядних суб’єктів. Від суті нагляду мають залежати коло суб’єктів, механізми реагування на порушення та відповідальність за невиконання настанов.
Натомість поточна редакція Проєкту містить багато суперечливих положень. Визначення ПСРПІ не розкриває ознак нагляду, змішує поняття нагляду та контролю і не вирішує питання про втручання в діяльність піднаглядних суб’єктів. До кола суб’єктів включено органи й установи, які не мають відношення до виконання кримінальних покарань, хоча сама назва закону вказує на фокус саме на пенітенціарних установах.
Першу ланку — адміністративний нагляд — покладено переважно на правоохоронні та силові органи (СБУ, Національну поліцію, ДКВС, ДМСУ тощо). Вони не мають наглядових повноважень і самі застосовують примус до ув’язнених. Складається ситуація, коли силовики поміщають людину в місця несвободи, а потім самі “наглядають” за дотриманням її прав. Це порушує принцип розмежування повноважень, сприяє “закритості” місць несвободи, приховуванню порушень і безкарності. Оскільки кожен суб’єкт інспектує заклади у власній вертикалі підпорядкування (статті 10–18 Проєкту), внутрішні інспекції перетворюються на візити колег з одного підрозділу до іншого, а їхня ефективність буде майже нульовою. Це також суперечить Правилам Мандели, Європейській Конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам.
Повноваження суб’єктів цього рівня переважно інформативні, а перелік засобів реагування відсутній. Строк виконання рекомендацій — один рік (крім випадків загрози життю), а у разі виявлення катувань єдиний інструмент — ініціювання службового розслідування, що дивує з огляду на абсолютну заборону катувань. До адміністративних інспекцій не залучено громадянське суспільство, що робить їх непрозорими й залежними від потреб правоохоронців.
Другу ланку — зовнішнє інспектування — майже повністю ототожнено з Національним превентивним механізмом. Проте НПМ за природою є правозахисним механізмом, орієнтованим на запобігання порушенням і діалог між адміністраціями місць несвободи, Офісом Омбудсмена та утримуваними особами. Нагляд же має правоохоронну сутність і спрямований на виявлення порушень та притягнення винних до відповідальності. Їхнє ототожнення або спотворює превентивну сутність НПМ, або перетворює зовнішнє інспектування на суто попереджувальне. Тому зовнішня система інспектувань має відрізнятися від НПМ за правовою природою та суб’єктним складом, водночас слід передбачити їхню співпрацю, залучення громадськості та взаємодію із суб’єктами, які відвідують місця несвободи відповідно до ст. 24 КВК.
Підсумовуючи, автор вважає, що архітектура системи інспектувань потребує перегляду, оскільки створює передумови для її закритості в межах силових відомств; суб’єкти інспектування мають обмежені можливості реагування, поєднують різнорідні функції та не співпрацюють з громадськістю; ототожнення зовнішнього інспектування з НПМ є неприйнятним. Загальний висновок — законопроєкт у нинішньому вигляді неприйнятний і потребує доопрацювання.
Михайло Романов — юрист ХПГ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу вивчення проблем кримінально-виконавчого права Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса